«У слові розкривається душа»
Здається, про цю поважну людину ми знаємо все: Дмитро Кремінь – поет, автор двадцяти п’яти збірок чудових віршів, есеїст, публіцист, перекладач, заслужений діяч мистецтв України, увінчаний Державною премією України імені Тараса Шевченка, преміями імені Василя Чумака, Володимира Сосюри, Леоніда Вишеславського, Володимира Свідзінського, Миколи Аркаса, Зореслава, Івана Кошелівця, Анатолія Сaмoйлeнкa, а, крім того, «Людина року-2016»...
На Миколаївщину Дмитро Кремінь переїхав із Закарпаття – географічного центру Європи...
Дмитро Кремінь каже: «Я закарпатець, але я – українець». Ми в Україні, тобто всюди вдома...
Переїхавши у наш степовий край, поет зумів зберегти власну самобутність; він гідно проніс той кристал міцного і прозорого гірського духу, який надала йому мала батьківщина. Мінерал виявився твердий. Кремінний, кремезний, непереможний!
Рід Кременів походить з гірських Карпат. Грозові виклики історії навчили українців дбайливо ставитись не тільки до особистості; жителям Карпатського краю властива велика відданість власному корінню, своєму роду.
Історія неабияк впливає на людську долю, і ніхто в цьому світі не сам. Сім’я Кремінів багаточисельна: у поета дві сестри – Ганна і Людмила, два брати – Іван і Михайло. Рід Кремінів має давню історію: в книзі професора Ужгородського національного університету Павла Чучки «Українські прізвища Закарпаття» є згадка про предка Данила Креміня із села Суха Мараморської жупи (округу), який у 1713 році платив подать у королівську скарбницю. Тоді Закарпаття (після приходу Арпада в 1009-1010 рр.) входило до складу Угорського королівства, а Мараморош-Сигет входив до Трансильванії, де правителями були Ференц Ракоці І, Ференц Ракоці ІІ та Ілона Зріні. Угорці на початку ХVІІІ століття боролися проти возз’єднання з Австрією, якою правили Габсбурги. Русинський рід Кременів існує щонайменше 303 роки, а, можливо, й значно довше; люди були заможні: мали у своїй власності декілька гір, ліси, ріки, полонини.
... Його батьки – Дмитро Ілліч і Ганна Петрівна – всіляко підтримували своїх дітей. З восьмого класу Дмитро навчався в Ужгороді, в школі-інтернаті для обдарованих дітей і відвідував ізостудію уславленого художника і педагога Золтана Баконі. Найповажніші закарпатські митці дуже рано прийняли юного художника у своє високоосвічене коло, і сприймали його як рівного – це, безперечно, сприяло становленню особистості майбутнього поета.
Перший вірш п’ятикласника Дмитра Креміня було надруковано в обласній газеті «Закарпатська правда». А у восьмому класі він вже надрукував добірку з чотирьох віршів, схожих і за мелодикою, і за лексикою на народні пісні. Карпатський край славиться своїми многоголосими хорами, то й не міг, безумовно, український мелос не відбитись у творчості юного поета... . З цих ранніх яскравих поетичних зерен виріс майбутній світ величної поезії Дмитра Креміня, яка з часом стане більш глибокою, інтелектуально насиченою та модерною. Українська душа й європейська освіченість народили поетичний сплав найвищого ґатунку.
... На першому курсі університету став відвідувати студентську літературну студію імені поета Юрія Гойди, його вірші надрукували у щорічному республіканському альманасі «Вітрила» (70-71). Це був неабиякий успіх: альманах видавався багатотисячним накладом. Студент Дмитро Кремінь став відомий літературному світу не тільки Ужгорода й Львова, а й Києва і Москви...
При розподілі Дмитру було неможливо залишитись на Закарпатті, от і поїхав юний герой вчителювати в райцентр Миколаївської області, в Казанку. Житель Карпатських гір опинився у нашому степовому краї...
... Степова Ойкумена стала для Дмитра Креміня рідною. Захопила й робота в школі... От що згадує про ті часи поет: «Я ж тоді був двадцятидворічним хлопцем, елегантним і красивим. А що дітей у школі любив і ніколи не давав ображати нервовим колегам, то й діти мене любили. А значить, полюбили й ненависну їм до того укрмову й укрлітературу, яку я викладав. Щоб тебе пам'ятали, щоб тебе любили в народі і в такі часи, як наші, — для цього й самому треба бути людиною… Вчитель зобов’язаний давати дітям духовне багатство, передавати їм свою громадянську позицію»...
Під час перебування в Казанці Дмитро Кремінь друкував свої вірші в районній газеті, підтримував його талановитий редактор Юрій Григорович Хіль, член Спілки журналістів. У ті часи в київському видавництві «Молодь» вийшла з друку перша книга поета «Травнева арка», передмову до якої написав відомий поет і публіцист Віталій Коротич. Згодом поет перейшов працювати до районної газети, і то була гарна школа журналістики.
І там же, в Казанці, відбулася ще одна, найважливіша подія – Дмитро Кремінь зустрів кохання свого життя, чарівну красуню Ольгу, народилось подружжя... Це було кохання з першого погляду, тільки своїй коханій Дмитро згодом признавсь, що як побачив її, так і вирішив: «Буде моєю дружиною».
... Коханій дружині поет присвятив чимало віршів, вона його муза й берегиня:
Тільки ти…
А вдвох ми – це родина.
Все тобі, що нам дарує Бог.
А впаде сльоза, бодай єдина,
Ми сльозу поділимо на двох.
Через чотири роки перебування в Казанці Дмитра Креміня запросили до Миколаївського педінституту, на кафедру української літератури. Потім була молодіжна газета «Ленінське плем’я», де він керував літстудією «Джерела» й завідував відділом, потім працював заступником головного редактора газети «Рідне Прибужжя», керував обласною літературною студією «Борвій».
Лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, поет Дмитро Кремінь з онукою Мирославою. Фото: А. Сайковський
І завжди писав вірші, створивши чималий доробок. Вихід кожної книги поета - велика подія, а вони виходили майже щороку: «Південне сяйво» – 1982 рік, «Танок вогню» – 1983, «Бурштиновий журавель» – 1987, «Шлях по зорях» – 1990, «Пектораль» – 1997 (Національна премія імені Т. Г. Шевченка), «Елегія троянського вина» – 2001, «Літопис» – 2003, «Атлантида під вербою» (2003), «Синопсис» (2003), «Ольвийский транзит» – 2006 (у перекладах О.Павлова), «Полювання на дикого вепра» – 2006, «Літній час» – 2007, «Лампада над Синюхою» – 2007, «Вибрані твори» – 2007, «Скіфське золото» – 2008, «Скіфське бароко» – 2008, «Замурована музика» – 2011, «Скрипка з того берега» – 2016. Поезії Д. Креміня покладено на музику Т. Яровою, В. П’ятигорським, О. Нежигаєм, Є. Долговим та іншими композиторами.
Вірші та есеї Дмитра Креміня надруковані у численних часописах та газетах: «Київ», «Вітчизна», «Дніпро», «Ранок», «Кур’єр Кривбасу», «Українська культура», «Україна», «Дружба народов», «Юность», «Ленінське плем’я», «Закарпатська правда», «Південна правда» тощо. Особливого розголосу публікації: «Таємниця саркофага», «Козак Мамай у сузір’ї Манкурта», «Куди орел несе дельфіна», «Тризубом по двоглавому горобцю».
Лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, поет Дмитро Кремінь.
Фото: І. Гузій
Поетичне ім‘я Дмитра Креміня, його творчий набуток є невід‘ємною частиною сучасної української літератури, Це яскрава домінанта нашого південного літературного ландшафту: його чарівну поезію, його шляхетну душу неможливо відокремити від нашого Причорноморського краю. Здається, народитися поет міг тільки в наших розлогих степах, де саме такі волелюбні, мужні, з неабияким почуттям власної гідності козаки колись обживали й боронили цю родючу й норовливу землю. І як у засушливу годину ця земля потребує щирого, солодкого дощу, так потрібне нашому південному краю гостре, образне, влучне слово великого українського поета, нашого мудрого сучасника, який то й живе поруч з нами, але водночас існує в іншому вимірі, бо його слово належить всьому світовому літературному контексту й усім часам. Твори Дмитра Креміня перекладені на англійську, китайську, російську й словацьку мови. Многіє й благіє літа яскравій людині, великому поету!
Людмила Щетиніна,
кандидат філологічних наук